Афганістан болить в моїй душі.

Вони  привітання не почують,
Але молитва зайвою не стане,
Сльози стискають, душать,
За загиблих в Афганістані.

Війна в Афганістані — збройний конфлікт, у якому брали учать урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів, що розпочалась у грудні 1979 році нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна і його оточення та введенням у країну «обмеженого контингенту» Радянської Армії. Війна за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів.

Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська.

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 3280 загинули. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу - 11 українців.

Кожного року 15 лютого ми вшановуємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та поклоняємось тим, хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди вірили, що несуть визволення поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

В Ушкальській ЗОШ для учнів 7-11 класів було проведено виховний захід «Афганістан болить в моїй душі.», який підготували шкільний бібліотекар Журба Н.М., вчитель історії Компанець В.П. Дітям було показано фільм «Афган 1979 – 1989» та презентацію про односельців, які безпопосередньо були учасниками  військового конфлікту у Республіці Афганістан : Іванченко Едуарда Анатолійовича, Пічуріна Сергія Олександровича, Ілька Миколу

Васильовича.

15 лютого в Україні також відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Учням під час заходу було презентовано фотографії земляків – воїнів-інтернаціоналістів: Фурси Павла Івановича – Корея, Куба, Єгипет; Венгеренка Андрія Федоровича – Ангола (1988 рік); Журби Олександра Миколайовича – Югославія (1996 рік); Шорбана Петра Юрійовича – Ірак (2004 рік).

 Діти не лишилися байдужими до побаченого та почутого. Хвилиною мовчання всі присутні вшанували пам'ять загиблих, які віддали своє життя в тій жорстокій війні. У нашій школі національно-патріотичне виховання завжди на високому рівні. Заслуга в цьому всього педагогічного колективу, який не одне покоління дітей виховує справжніх патріотів, вірних своїй Батьківщині синів і дочок. Цьому приклад наші земляки-військовослужбовці.

Схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Наш святий обов’язок – не забути про загиблих та піклуватися про живих ветеранів, які живуть серед нас.

              Чи бувають у війнах переможці? Навряд, бо війна - це смерть, яка забирає в людини найдорожче – її життя; бо війна – це каліцтво, як духовне, так  і фізичне; бо війна  - справжнє пекло. Можна відбудувати дороги, звести нові міста, зорати поле і посіяти зерно, відродити економіку. Але примусити битися серце в тих, хто безневинно загинув, неможливо; залікувати зранену душу, не залишивши на ній рубців, - неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга,- неможливо.

Бібліотекар  Ушкальської ЗОШ Журба Н.М.,

вчитель історії Компанець В.П.